Про Третьякова розповідали всяке. Що він корупціонер, чого ніхто, власне, не зміг довести. Що він має великий вплив на Президента й грає у власну гру. Що він очолює філію чеченської мафії в Україні.

Сам Олександр Юрійович раніше признавався, що любить грати в шахи, тому ми запропонували йому поговорити за шахівницею. Тим паче що вміння створювати й розплутувати хитромудрі комбінації – одна з головних якостей політиків, у когорту яких перейшов колишній бізнесмен, а тепер уже публічний політик Олександр Третьяков.

Про гру

– Якими гратимете, білими чи чорними?

– Байдуже.

– Про що ви думаєте, коли робите перший хід?

– Про виграш. Адже навіщо грати, коли не хочеш виграти?

– А з якою фігурою ви себе асоціюєте?

– Із гравцем.

– Як сприймаєте поразку, якщо таке трапляється?

– Не нервую. Дошкою не кидаюся, попільничкою також. (Сміється).

– Тобто ви не дуже емоційна людина?

– Емоції – це нормально для будь-якої людини. Але в політиці емоції – погана підмога.

– І в житті також?

– Ну чому? У дуже близькому оточенні.

– А часто доводиться в житті грати?

– Завжди. Як співає мій улюблений актор Андрій Миронов, «вся наша жизнь игра, и кто тому виной, что я увлекся этою игрой».

Про медіа-бізнес

– Медіа-бізнес для вас – це також гра?

– Так, як усе життя та як будь-який бізнес.

– А що надихнуло зайнятися медіа-бізнесом після нафтового? Власне медіа збільшує авторитет політика чи насамперед сподіваєтеся отримати прибуток?

– Надихнув інтерес. Для мене свого часу медіа були тера інкогніта. Але з’явився медіа-проект, який справді зацікавив.

– Тобто фінансова мотивація все ж таки не головне?

– Для успішного бізнесмена й політика фінансова мотивація ніколи не є основоположною. Країні потрібні більш іміджеві проекти. Нам потрібні українські заводи, кампанії й медіа-холдинги. А прибуток буде, коли буде стабільність у країні. Тоді збільшуватиметься рекламний ринок і буде велика капіталізація медіа-ринку. У нестабільній країні він ніколи не стане прибутковим.

Про партію і Президента

– Чи допомагають вам медіа повернути свій вплив у партії?

– Такої мети в мене ніколи не було. Медіа й партія – абсолютно різні проекти, однаково цікаві для мене. А в партії в мене навіть шкурний інтерес. Адже мені 37 років, і моя політична кар’єра пов’язана з розвитком партії. Я завжди це розумів і ніколи не віддалявся від партії, біля витоків якої стояв.

– Якщо лінія партії розійдеться з лінією Президента, яку сторону виберете?

– Керівником партії де-факто є Віктор Андрійович. Тому я не можу зрозуміти, як можуть розійтися позиції керівника та партії. Хоча завжди у великому співтоваристві будуть розкольники. Вони були, є та будуть. Але партійне ядро завжди буде із Президентом.

– Чи спілкуєтеся ви із Президентом останнім часом і про що?

– Спілкуюся. Про... (пауза) про ситуацію в країні... Більше вам не скажу, бо це було б некоректно з мого боку.

– Тепер кажуть, що домовленість Ющенка та Януковича – це домовленість великого бізнесу...

– Ющенко не займається бізнесом.

– Можливо, лобіює своїх близьких друзів бізнесменів?

– Абсолютно неправильно думати, що Президент країни когось лобіює. Він лобіює країну.

– Багато писали, що визначальну роль у переговорному процесі відіграв Ахметов...

– Я не можу обговорювати роль людей, які не брали участі в переговорному процесі, тобто в робочій групі. А чутки я не обговорюю. Так, Ахметов – впливова людина в ПР, це правда. Його роль у переговорному процесі, мабуть, якась була. Вирішальна чи ні? Не знаю, побачимо.

Про партію та вибори

– Нещодавно ви сказали, що цього разу серед «помаранчевих» найбільше голосів набере «Наша Україна». Чим «НУ» краща за БЮТ?

– Правдою. А ще в «Нашій Україні» сповідують ідею країни – стабільність та поступ до Європи.

– На минулих виборах був такий самий розклад, але «НУ» програла...

– Ми програли не ідеологією, а технічно. Але відбулися певні зміни всередині партії, вона реорганізувалася, почала працювати по-новому.

– Завдяки Балозі?

– Завдяки Президентові.

– Чим ваші виборчі гасла відрізнятимуться від торішніх?

– Ми не змінюємо гасел. Бо не брешемо людям залежно від кон’юнктури. Ми, як і раніше, кажемо: «Не зрадь Майдан!» і «За Україну! За Ющенка!» Ми кажемо, що «Наша Україна» – партія Президента і, голосуючи за нашу партію, ви підтримуєте Президента.

– Це вже було...

– Усе на цьому світі вже було.

– Повернімося до стосунків «НУ» та БЮТ... Мегаблок уже неможливий?

– Я завжди казав, що з БЮТ ми підемо окремо, і ніколи не закликав до об’єднання. Не кажімо про ті речі, які неможливо зробити.

– Що може стати гарантією того, що БЮТ і «НУ» не вестимуть агітації одне проти одного?

– Гарантія – це спільна мета: перемогти на виборах Партію регіонів.

– А блок із «Народною самообороною» та «Правицею» ще можливий?

– Звичайно, переговори тривають, і думаю, що вони завершаться.

– За останньою інформацією, «НУ» претендує в загальному блоці на 60%. Чи згодні «Правиця» та «НС» на такий варіант?

– Якщо ми ведемо мову не про політиканство, а про політику, то, звісно, погодяться. Якщо «Правиця» казатиме, що хоче 30%, то найпростіший спосіб – поміряти рейтинги, які сьогодні існують. І це дасть відповіді на всі питання.

– У Президента буде квота в цьому списку?

– Президент не сидітиме з ручкою в руках і не писатиме список.

– Минулого разу так і було.

– Ні, такого не було.

– Хто має очолити список у спільному блоці із «Самообороною»?

– Як член партії «Наша Україна», я прихильник того, щоб номером один в єдиному блоці був Кириленко. Але я розумію якусь харизматичність Луценка, яка може додати нам голосів. Тому до номера один у списку я підходив би технологічніше, можливо, погодився б на Луценка. Один чи два – це неважливо. Головне, щоб ми були єдиною командою.

– Не страшно вибирати номер два списку після Стояна та Кінаха?

– Нічого страшного, якщо номером два буде Кириленко, Луценко чи Балога, – вони напевно не перейдуть в антикризову коаліцію. Узагалі, хоча із двійками нам історично не щастить, я переконаний, що наступний номер два буде непохитний.

– А ви цього разу залучатимете у список відомих осіб, таких як Руслана?

– Це вирішує з’їзд. Я завжди був прихильником того, щоб у списках були люди, які віддають своє життя політиці, а не іншій роботі. Якщо ти йдеш займатися політикою, то маєш виконувати свою роботу якісно... Якщо ти йдеш у парламент заради ксиви, присвячуєш себе іншій роботі, – не треба.

– Тобто ви не бачите в десятці Ольгу Герасим’юк, Вакарчука, Руслану?

– Названі вами люди авторитетні в суспільстві. І можливо, партія активніше залучатиме їх до політичної роботи. Що стосується списку, то в десятці мають бути лідери партій. У першій п’ятірці, думаю, – Кириленко, Балога, Луценко, Гриценко.

– А Івченко?

– Я підкорюся рішенню з’їзду.

Про блок із Партією регіонів

– А як ви прокоментуєте заяву Плюща, що в парламенті має бути широка коаліція на базі БЮТ, «НУ» та ПР?

– Ну Іван Степанович Сталіна чув живим. Він дуже досвідчений політик, йому 67 років. Я дуже поважаю цю людину, тому не коментую.

– І все ж таки, чи не є призначення Плюща завданням на майбутнє створити коаліцію «НУ» та ПР?

– Ні. Думаю, це тимчасове призначення. Адже Плющ постійно брав участь у всіх переговорних процесах, і, щоб не міняти коней на переправі, він дістав цю посаду. Хоча новий секретар РНБО – це широка душа, яка б хотіла всіх об’єднати. (Сміється).

– Ну а якщо цього разу ПР знову створить найбільшу фракцію?

– Значить, така воля українського народу. Життя на цьому не закінчується.

– Чи можливі при цьому переговори «НУ» з ПР?

– Ні, неможливі.

– Тоді ви підете в опозицію?

– Так.

Про єдину партію, Мороза та Кучму

– Вам по-людськи було прикро, коли ви фінансували проведення з’їздів «Нашої України», а на них ваші однопартійці порушували питання про довіру вам та іншим бізнесменам?

– Завжди прикро, коли є якась несправедливість. Завжди це викликає дискомфорт. Та що поробиш, якщо немає інших варіантів? Люди просто жили в полоні якихось міфів, чуток.

– А у вас не виникало у цей момент думки створити свою партію?

– Я завжди був категорично проти створення 150 партій в Україні. Завжди краще мати 1% в Bank of New York, аніж 51% – у ТОВ «Волошка».

– Ви мрієте зменшити кількість партій шляхом об’єднання «Нашої України» та інших сил в єдину партію. Чи не прикро вам, як вихідцеві з НРУ, що нині в «Нашій Україні» з ним не дуже рахуються?

– Як виходець із Народного руху, я якраз і хочу об’єднання. Народний рух уже увійшов в історію України. І я впевнений, що після дострокових виборів процес створення єдиної партії буде стрімкий.

– Чи може бути реабілітовано ідею єдиної демократичної партії? Яка ідеологія має бути в її основі?

– Я був у Литві, і там розповідали, як Партія регіонів хотіла підписати договір із консерваторами. Регіоналам ставлять питання: «Які у вас цінності?» А ті відповідають: «Цінності в нас є». У них питають: «Яке у вас ставлення до сім’ї?» Відповідь: «У нас у партії коханки заборонені». Це не анекдот. Можете запитати в Анатолія Луценка. Я думав, він тоді помре від сміху. Найголовніше, що об’єднує демократичні сили, це мета – привести Україну в Євросоюз.

– Коли «Наша Україна» приведе Україну в Євросоюз, то якою буде її наступна мета? Чи тоді вже партії не буде?

– Квасневський сказав одну ключову фразу: «Я залишуся в історії як людина, яка привела Польщу в Євросоюз». Якщо пропрезидентська «Наша Україна» приведе Україну в Євросоюз, то вона надалі якось трансформуватиметься, тому що ми свою місію вже виконаємо. І коли ми це зрозуміємо, нам стане набагато простіше, ніж якщо ми триматимемося до кінця за своє крісло. Ми, наприклад, ніколи не вчинимо так, як поводиться Олександр Мороз. Він нині своєю поведінкою нагадує мені «товариша Ткаченка», якого свого часу виносили з парламенту разом із кріслом.

– Ви не думаєте, що Мороз не такий простий і що він знову може повернутися на велику сцену?

– Дай Боже йому здоров’я, але нехай вже йде на пенсію з почуттям виконаного обов’язку, а не так, як він тепер іде – в істериці та паніці. Мені б страшенно не хотілося, щоб він закінчував свою політичну кар’єру так, як сьогодні.

– Хто, на ваш погляд, краще її закінчив – Кучма чи Мороз?

– (Пауза). Якщо я задумався – значить, вони десь рівні. (Сміється). Хоча Кучма передбачуваний.

Про друзів та амбіції

– Ви зазвичай шукаєте друзів у політиці чи за її межами?

– Я друзів не шукаю. Вони вже є. У мене є друг, з яким я із третього класу вчився в школі, п’ять років у військовому училищі. 27 років ми разом. Адже друзів не буває багато.

– Президент для вас – друг, партнер чи, може, навіть ікона, яка приведе Україну в Євросоюз?

– Віктор Андрійович для мене – Президент.

– У вас на робочому столі одна фотографія з дітьми, одна – із дружиною, решта – з Ющенком. Чому їх так багато?

– Тому що я поважаю цю людину.

– Можете назвати когось із політиків, хто був би вам цікавий і на кого ви могли б рівнятися?

– Ющенко та Безсмертний.

– Із Ющенком зрозуміло, а чому Безсмертний?

– Тому що ця людина мене багато чого навчила – логіки подій, розуміння процесів, узагалі багато дала в житті.

– Вам не здається, що він нині не настільки затребуваний, як міг би бути?

– На все свій час. Йому 41 рік. Для політика в його віці він уже багато чого домігся в житті. Він абсолютно затребуваний. Просто життя досить складне, і те, що відбулося з партією, всі ці безпідставні звинувачення та решта, – звичайна тенденція, коли верхівка відривалася від низів. Була втрата комунікації керівництва партії з низами. Цю комунікацію мав здійснювати виконком партії, але він займався самопіаром. Він не пояснював позицію, чому ми робимо так або інакше, а виступав у ролі Шарикова, який був не згоден з усіма.

– А зараз комунікація в партії налагодилася?

– Вважаю, що так.

– Чи часто вам доводилося стримувати свої амбіції?

– (Сміється). Буває таке бажання врізати комусь, але доводиться стримуватися.

– Але це локальна амбіція, а якщо говорити про стратегічні?

– Коли мені 2005 року пропонували певні посади, я від них відмовлявся й казав, що я, напевно, до них іще не готовий. А якщо говорити про посаду першого помічника Президента, яку я обіймав, то ви просто об’єктивно перебільшуєте його функції. Його основна функція – бути поряд із «записником». Тому керівник і помічник мають жити одним життям і розуміти одне одного з півслова, по жестах.

– А у вас була з ним якась особлива мова жестів?

– Знаєте, від цих міфів про червоні, помаранчеві, чорні й сині ручки, які поширювали в Секретаріаті, я завжди діставав море задоволення. Ющенку, як людині, якій усе цікаво, подобаються ручки з якимсь оригінальним чорнилом. А тим часом створювали міфи, що якщо підписав червоним – це щось особливе, помаранчевим – іще щось. Це нонсенс, коли люди, замість працювати, пліткують. Те ж саме про настрій. У кожної людини є своя мова протесту: хтось кидається попільничками, хтось матюкається, виганяючи з кабінету, а Ющенко починає розповідати про бджіл.

– Це все ж таки правда?

– Коли до нього приходять непідготовленими й починають плавати в розмові, він припиняє розмову по суті та починає розмовляти на абстрактні теми. Це його протест, і розумна людина в цій ситуації має розуміти, що вона прийшла до Президента й годі забирати його час.

– Як ви думаєте, Ющенку з Януковичем доводиться розмовляти про бджіл? Чи про що вони так довго розмовляють?

– Я сподіваюся, що прем’єр-міністр приходить до Президента підготовленим.

Про компромат

– Пам’ятаєте, якось Михайло Бродський розповідав, як ви сиділи з ним у ресторані після третього туру та розписували на майбутнє, хто на які потоки сяде. Що це за розмова була?

– У тому ресторані чай коштував не 50 гривень, як казав Михайло Юрійович, а 12. Що ще коментувати про Бродського?

– Навіщо ж йому знадобилося так інтерпретувати цю історію?

– Напевно, у нього була своя корислива мета.

– Він, як нормальний політик, приберіг компромат на потім.

– Нормальні політики не збирають компромат.

– Ви хочете сказати, що компромат узагалі не відіграє жодної ролі в українській політиці?

– Мені зателефонували тиждень тому й сказали: «На вас стільки зібрали компромату. Я вам дзвоню, тому що дуже переживаю за вас». Я відповідаю: «Не переживайте. Якщо хочете зі мною зустрітися, я готовий. Але зустрічаємося тільки в публічному місці. Приходьте в офіс партії». Співрозмовник відмовився. Отже, це був черговий шантаж. А ми прагнемо жити в прозорому світі.