Серед гостей, які прибули на Полтавщину у червневі дні, щоб поринути в атмосферу V Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Мазепа-Фест», була і народний депутат п’ятого скликання фракції «Наша Україна», відома тележурналістка Ольга Герасим’юк. Скориставшись нагодою, ми попросили пані Ольгу відповісти на кілька запитань.
– Ольго Володимирівно, як Ви оцінюєте цьогорічний «Мазепа-Фест»?
– «Просвіта» і «Наша Україна» добре роблять, що ось уже п’ять років організовують і фінансують цей фестиваль українського духу. До Полтави з усієї України з’їжджаються ті, хто своєю творчістю відроджує і розвиває мистецькі традиції українського народу.
А з другого боку, це поштовх до виходу на велику сцену для молодих митців Полтавського краю. Це важливо, щоб талановитій молоді допомагали там, де вона живе. Згадуються слова про те, що генії народжуються у провінції, а помирають у Парижі…
– Ви склали депутатські повноваження, у Верховній Раді лишилося менш ніж дві третини від її складу – чому ж і далі ведеться трансляція засідань?
– Це теж марнування грошей платників податків. Усе, що відбувається у Верховній Раді від 2 червня, коли міжпартійні з’їзди припинили повноваження опозиційних депутатів, в тому числі 66 нашоукраїнців, є нелегітимним. Ми підтримуємо Президента у тому, що оголошенням дострокових виборів покладено край корупції у Верховній Раді. Часто запитують: а якщо до парламенту пройдуть ті ж самі сили, то який сенс у виборах? Якщо й прийдуть, то з іншою поведінкою, іншим ставленням, знаючи, до чого призводить зрада своїх виборців, потоптання принципів і міграція в лоно недавніх політичних противників. У політику слід внести демократичні й загальнолюдські цінності й чесноти – замість корисливих інтересів. Президент демонструє неухильну відданість демократичному шляху нашої країни. І ми стали поруч з ним. Сподіваємося, що за нами підуть люди ще і ще. Бо нам крім того, щоб Україна жила і щоб наш народ жив у щасливій країні, більше нічого не треба.
«Було майже фізичне відчуття нестачі кисню»
– Як Ви оцінюєте новий Закон про вибори?
– Про ступінь відкоту назад кожен громадянин може судити хоча б зі спрощеної до абсурду процедури голосування поза межами дільниці, встановлення порогу явки на рівні 50%, обмеження у порівнянні з попереднім законом прав журналістів і т.д. Очевидно, коаліція готується до масштабних фальсифікацій, тому й ухвалила такий закон. Наше завдання – не дозволити їм сфальсифікувати волю виборців.
У ті дні, коли беззаконня коаліціянтів сягнуло апогею, було майже фізичне відчуття нестачі кисню, страх за майбутнє України і за життя української людини. На вулиці можуть убити будь-кого… Можуть гамселити кийками 16-річну дівчинку. Можуть розстріляти бізнесмена. Під маркою захисту інтересів селянина скуповують за безцінь дорогоцінну українську землю. У Міненерго Бойко потихеньку готує документи, за якими буде здано Росії газотранспортну систему, а це величезна загроза незалежності. По-справжньому страшно за дітей, за сім’ї, за беззахисних перед бандитами літніх людей. Тих, хто зараз при владі, цікавить тільки, як награбастати більше.
На День захисту дітей я поцікавилася, що зроблено для підтримки наймолодшої генерації. І виявилося, що у Міністерстві молоді і спорту лежала купа невикористаних грошей, призначених для соціально незахищених дітей. Мало того, що в бюджет заклали цифри такі, як позаминулого року, не врахувавши, наприклад, нових будинків сімейного типу, – так і те лежало без руху.
Нині багато людей взяли на виховання дітей-сиріт. Це ставало почесним, багатодітні сім’ї здобули шану в громаді. Я свідок: люди це робили тому, що мали добрий приклад. А що тепер? Повертати дітей назад у дитбудинки? А вагітні жінки? Міністр Папієв намагався провести норму, що вагітних можна звільняти з роботи. Такого не було і в найгірші часи.
Це в той час, коли безробіття серед жінок вище і коли жінки націлені на народження дітей, бо була соціальна допомога. Яку, між іншим, так само притримували. Щоб її одержати, скільки треба довідок зібрати!
Наші жінки вже навчилися не йти в декрет на багато часу, не залишаються вдома з дитиною до трьох років, працюють паралельно, виснажуючи себе, –ні, мало, треба завдати їм ще нового удару!
«Путіну під боком не потрібна демократична Україна»
– То що ж нам готували «коаліціянти»?
– Готували втрату незалежності нашої держави. Втрату ідентичності. Люди мали втратити все, і передусім перспективу в нормальних умовах виховувати і навчати дітей. Українську мову і культуру відсували на становище, гірше, ніж при Валуєві. І треба було взагалі забути, що ми, українці, щось вирішуємо тут, у своїй країні.
Вони здавали все. Бо працюють за російським сценарієм. Росія має багато грошей, часу й натхнення на те, щоб намагатися тут запровадити порядки малоросійської губернії. Путіну під боком не потрібна демократична Україна. Бо Україна показала всій Європі, що поряд з ними у європейському класі вчиться дуже здібний учень. Я дуже часто, до речі, чую це від колег з різних європейських країн на засіданнях ПАРЄ. Вони зрозуміли, що поряд з ними – освічена країна. З великими ресурсами, потужним інтелектом. І ця країна вирішила іти шляхом демократії. Вона розуміє, як це непросто, але першою на пострадянському просторі продемонструвала, що це можливо. Згадаймо хоча б вибори, котрі відбулися справедливо, і всі це відзначили.
– Отже, правляча коаліція готувала повернення до кучмізму…
– А Росії це й потрібно. Імперії Путіна з її побиттям людей, котрі називали себе «иной Россией», побиттям тих, хто ще й не дійшов до місця маніфестації, киданням у «чорного ворона» чемпіона світу з шахів, –такій Росії демократична Україна – як докір, як кістка в горлі. Тому на дестабілізацію ситуації у нашій державі північний сусід працює послідовно, справно підгодовуючи п’яту колону і ведучи економічну, інформаційну і дипломатичну війну.
– Наскільки ефективною Ви вважаєте антиукраїнську пропаганду російських ЗМІ?
– Її не можна недооцінювати, але, за моїми спостереженнями, вихолощені новини з Росії, де не почуєш альтернативної путінській точки зору, цікавлять українців усе менше. Якби вони були об’єктивні, їх би слухали, дивилися, як дивляться CNN, БіБіСі. Я не скажу, що там суцільна свобода слова, але ж це не зрівняти з російськими новинами, де про Україну розказують небилиці та ллють бруд.
– Як захистити вітчизняний інформаційний простір від такого втручання?
– Треба підтримувати і розвивати свої ЗМІ. На жаль, технології сьогодні такі, що захистити очі й вуха громадянина від брехні і примітивізму неможливо. З іншого боку, вільні люди мають навчитися відсівати полову від зерна. А держава має допомагати їм просвітою. Звичайно, ті, хто називає свій електорат біомасою, не зацікавлені в такій просвітницькій роботі.
– Що Вас найбільше засмучує у сфері телепростору?
– Нині ситуація серйозна, бо відбувається перерозподіл власності. А якщо говорити про контент, то телебачення все відвертіше зізнається, що воно бізнес. Це те, що замовчували раніше. Та рано чи пізно ми мали до цього прийти. І так буде аж до того моменту, доки телебачення згине взагалі. Бо технології розвиваються так, що ми ось-ось перестанемо ті «ящики» дивитися. Усе буде інакшим. Тоді не буде такої проблеми, як обмеження свободи слова. Людина сама програмуватиме, що вона хоче бачити.
Поки що ж на екранах – засилля низькопробної російської продукції, котру простіше поставити в ефір, ніж створювати якісний власний продукт. Тим більше, якщо це культурницькі, просвітницькі програми…
– Загнані на третю годину ночі…
– Саме тому я у Верховній Раді боролася за ухвалення змін до Закону про телебачення і радіомовлення, щоб внести туди вимогу про громадські ради. Такі ради мали б впливати на програмний продукт, контролювати використання бюджетних коштів. Ідеться не про цензуру, бо аналіз програм робився б після їх показу, а не до. Це й були б реальні кроки на шляху до створення суспільного телебачення, на темі якого усі піаряться, а реально або нічого не робиться, або робиться зовсім не те, що в інтересах суспільства.
– Ви працювали в делегації України у Парламентській Асамблеї Ради Європи?
– Так, я мала можливість доносити позицію України до європейських парламентарів. Працювала в трьох комітетах і підкомітетах. Коли коаліція вирішила, що має впливати на цю сферу, то вони чартерами понавозили своїх, в тому числі і Юхима Звягільського, який до того ніколи не приїжджав, і Клюєва, і сина Януковича, і Ганна Герман чогось туди приїхала. Вони розгорнули таку шалену діяльність. Але процедури не знали, не розуміли, як поводитися на засіданнях асамблеї. Поводилися брутально, кричали, перекрикували промовців, вимагали, щоб хтось там закрив рот. Це було анекдотично. Але було дуже соромно за них. А як дійшло, що треба їхати на засідання комітетів, – то їх уже й немає.
– А що міг робити в ПАРЄ син Януковича?
– Не знаю. Мені сказали, що він приїхав, поцікавився, в якому готелі ми зупинилися (а ми мешкали в досить скромних готелях), поїхав в інший готель, та більше його ми й не бачили.
«Не сприймаю міфів про слабкість Ющенка»
– Чи вистачить, на Вашу думку, Президентові мужності у цей складний час захистити демократичні і національні цінності?
– Я дуже поважаю Ющенка. Не сприймаю міфів про його слабкість, нерішучість, насмішок на тему його пасіки. Ті, хто це говорить, не розуміють, що вони кажуть. Якщо їх раніше влаштовував чоловік, який любив блатні пісні і напиватися, про що всі знали, якщо їх влаштовують кримінальні злочинці при владі, – ну що ж, тоді справді Ющенко для них – дивак. Бо він їде на виставку трипільської культури, а не в ліс убивати беззахисних оленів та качок. Виходить, якщо людина не б’є підлеглих у зуби, дотримується заповіді «Не убий!» – то це слабкість.
Зараз Президент проявив твердість і наполегливість. Людям це подобається. Але він не хоче силового сценарію, тому й пропонуються вибори як найпростіший спосіб повернути політикум від вакханалії беззаконня у правове русло.
«Для мене дуже важливий зв'язок з рідним краєм»
– Що для Вас Полтавщина?
– Це мій дім. Хоч я поїхала з Пирятина, як тільки закінчила школу, я не тільки не забула, де моє коріння, – мене це надихало. Де б я не була по світах, по фестивалях, я завжди з гордістю говорила, що я з Пирятина.
Для мене дуже важливий зв'язок з рідним краєм. Хай Пирятин уже й не той, як був при моїй бабусі, прабабусі, бо радянська влада дуже постаралася, поруйнувала всі церкви з їх золотими куполами і мудрими старими книжками, іконами вистеляла підлогу в сільрадах. Такі ми були їм страшні зі своєю вірою і культурою, що виселяли нас в Сибір, на Урал. Моя родина теж була розкуркулена. Бо ми знали ціну приватної власності і таким чином становили для них небезпеку.
Але попри те, що тут відбулося, – як викосило людей, як помаліли села, спорожніли хати, – я вірю в те, що здорові зерна залишилися і проростають. Я бачу господаря, бачу людей, котрі несуть у собі дух України. Заходжу в церкву і бачу там самовідданих подвижників, які продовжують традиції предків. І тому для мене Пирятин і Полтавщина – це святе. І якщо я хоч трохи своїм життям, своєю працею прислужилася рідному краєві, – то велика радість для мене. Моя мама тут живе, мій тато тут живе. Не хочуть нікуди переїжджати з Пирятина, хоч уже мають купу хвороб. Я намагаюся полегшити їхнє життя: посадити троянди для мами чи звозити її до лікаря. Інакше, якби вона викликала швидку допомогу, її запитали б, скільки їй років, і сказали б: «Так отож», як кажуть це багатьом. Їдучи сюди, подзвонила їй, сказала, що обов’язково заїду найближчими днями, як тільки нарешті відвоюємо свої трудові книжки.
А в Чорнухах, до речі, живуть мої дві тьоті – це батьківщина мого тата. І родичі троюрідні. І в Пирятині мешкає брат троюрідний. Тож мені є до кого поспішати.
«Я навчилася радіти життю, що б там не було»
– Нині в житті держави йде така тяжка смуга, а у вас, депутатів від «Нашої України», взагалі – щоденний бій за демократичну, справедливу, українську Україну. А було щось світле в ці дні, місяці?
– Я завжди вважала: що б не траплялося, треба переходити на світлий бік життя. Бували у мене тяжкі часи, і труднощі були в роботі. Але подивишся, який чудовий дощ, почуєш, як пахне ліс – і знову душа оживає. Для мене немає поганої погоди. Завжди потрібно пам’ятати, що кожен день твій може бути останнім. Те, що було, ти знаєш, а сьогодні настав новий день, і треба його так прожити, щоб щось добре зробилося, щось запам’яталося. Щоб людям, яких зустрінеш, ти не казав: «Почекай». Він то, може, й почекає, але, по-перше, може тобі більше й не зустрітися. А по-друге, ти мовив комусь «Почекай», обернувся – а його вже немає. Це жорстокий урок, коли у нас забирають того, кого ми любимо, назавжди, і ми не можемо зрозуміти, що ж я такого наробив, що ти, Боже, у мене забрав цю людину. А він не міг тобі дошкулити чимось іще так, щоб ти зрозумів, що повинен був встигнути говорити, любити і бути з ним поруч.
Тому я навчилася радіти, що б там не було. І передач вдалося записати хороших. Люди їх дивляться. Вони можуть приїхати до нас, самі розповісти про себе і самі перемогти. Ми поставили за мету своєї передачі не розказувати, як усе погано, а знайти, як з цього вийти.
– Чим тепер наповнені дні політика Ольги Герасим’юк?
– Склавши повноваження народних депутатів, ми тепер маємо час для поїздок по Україні. Ми слухаємо людей, щоб написати справді народну програму, з якою «Наша Україна» разом з громадським об’єднанням «Народна самооборона» та рухом «Українська правиця» піде на вибори. Народний Союз «Наша Україна» – партія оновлена, з притоком молодих сил, з новим лідером В’ячеславом Кириленком, в порядності, чесності і відданості Україні якого ніхто не сумнівається. Тож сподіваємося, що люди це зрозуміють і оцінять.
– Успіхів Вам на політичній ниві і в творчості!
– Дякую.
Розмовляла Ганна Дениско
