З В’ячеславом Кириленком ми зустрілися якраз у переддень підписання декларації про створення демократичного мегаблоку лідерами десятьох політичних сил. Тоді В’ячеслав Анатолійович ще не міг однозначно стверджувати, чи з’явиться на світ таке об’єднання, сказав лише: так, переговори ведуться, робимо все необхідне. Усе стало «на свої місця» наступного ранку, коли ЗМІ повідомили: політики таки поступилися особистими амбіціями заради майбутнього країни!
Наша розмова «склеїлась» з самого початку. Пан В’ячеслав розповів, що його батьки, які проживають на Київщині, є нашими передплатниками «зі стажем». Читають «Київську правду» не одне десятиліття. Почути таке з вуст лідера пропрезидентської партії було надзвичайно приємно. А тому й перше запитання, яке я адресував В.Кириленку, було про Київщину: як він оцінює сьогоднішній день та перспективи столичної області?
- Київщина – один з найбільш інвестиційно привабливих регіонів України, - сказав у відповідь В’ячеслав Анатолійович. – Я знаю, що цими питаннями дуже серйозно переймаються в обласній адміністрації - узяти хоча б недавній інвестиційний форум. Тому, на мою думку, перспективи у Київщини добрі, аби тільки темпів не збавляти.
А той факт, що на останніх і президентських, і парламентських виборах демократичні сили на Київщині отримали значну підтримку народу, просто зобов’язує нас зробити висновки з попередніх помилок і робити все, щоб цю довіру не втратити. Демократичні сили мають багато своїх представників і у місцевих радах, і на жаль, далеко не завжди їхній роботі люди дають лише позитивну оцінку.
Звичайно, партія несе відповідальність за своїх представників. Але не все так просто. На минулих виборах уперше була застосована пропорційна система, і до виборчих списків потрапила велика кількість людей, які не пройшли необхідної перевірки.
Ми зробили необхідні висновки. Пропонуватимемо змінити виборчу систему. Як мінімум, це має бути система з відкритими списками, хоча, переконаний, і мажоритарна система на місцевих виборах – далеко не найгірший варіант. У будь-якому разі, ми повинні забезпечити постійний взаємозв’язок виборців із місцевим депутатом, який подекуди втрачено. От зараз депутати парламенту проїхали Київщиною, і почули від людей безліч проблем: газифікація, водовідведення, канави, які розрили, а закопати забули, паркани, дороги і т. ін. Я не стверджую, звичайно, що ці питання не повинні цікавити депутатів парламенту, але у першу чергу, все-таки, це повноваження місцевих громад.
Висновків два: треба по-перше, міняти виборчу систему, а по-друге істотно змінювати кадри. Неперевірених, випадкових людей у виборчих списках більше не повинно бути. На всеукраїнському рівні ми такі висновки вже зробили – у нас буде дуже жорсткий відбір.
- Ви вже знайшли «ліки від зради»? Маю на увазі – чи існує правовий спосіб впливу на депутата, який змінив свої погляди і політичну силу, під прапорами якої йшов на вибори?
- Змінено підхід до т. зв. імперативного мандату, і тепер переходи з опозицію в коаліцію каратимуться. Але перш за все висновки повинні зробити партії, щоб до списків потрапляли лише перевірені люди. А це в свою чергу можливо, якщо публічно обговорювати виборчі списки. Я думаю, що разом з виборцями нам потрібно писати не лише народну програму, а й писати список. Хай люди знають усі пропоновані прізвища, нехай вони їх обговорюють, кажуть, хто неприйнятний, а хто навпаки обов’язково мусить бути.
- Підписання декларації про створення демократичного блоку – лише перший крок. Коли буде зроблено наступний: створення єдиної партії?
- Процес об’єднання – не чиясь штучна ініціатива, це воля виборців, які нас підтримують. Суть його така: єдиний список – єдина фракція – єдина партія до кінця року. Ніхто з наших побратимів не заперечує створення єдиної демократичної партії.
- А як ви ставитеся до думки, що майбутнього українського політика-патріота слід починати виховувати зі шкільної парти?
- Не думаю, що треба окремо виховувати політика, треба виховувати гідного громадянина. На це повинні працювати і державні органи, і громадські організації, ну й, звичайно, інститут сім’ї – міцної української родини. Ситуація вже поліпшується. У багатьох випадках українська молодь – це високоосвічені, абсолютно конкурентоспроможні люди, які котуються в Європі, володіють декількома мовами, для яких не виникає жодних питань, що Україна мусить бути лише незалежною і суверенною, які хотіли б присвятити себе своїй країні. Треба тільки знайти механізм, як нових людей долучити до державного керма. Усі про це говорять, але насправді це не так просто. Тому що в сферах публічної діяльності, політики, державного управління існує дуже жорстка конкуренція. Забезпечити якісь квоти для молоді абсолютно неможливо.
До речі, Президент В. Ющенко у багатьох випадках робив ставку на молодих людей, сміливо призначав молодих міністрів, керівників обласних і районних адміністрацій. Я думаю, що і список «Нашої України» за середнім віком буде наймолодшим. А це – нові ідеї, нові погляди на старі, нерозв’язані до цього часу проблеми.
-Хотілося б дізнатися вашу думку з приводу нещодавно виголошених Президентом ініціатив, як введення інституту двопалатного парламенту, скорочення кількості депутатських місць чи прийняття нової Конституції на загальнонаціональному референдумі.
- Двопалатний парламент – це, напевно, питання для обговорення, воно має свої плюси і мінуси. Що необхідно скоротити кількість депутатів – абсолютно точно. Україна й не помітить, що їх стало 300 замість 450, а багато хто й зітхне з полегшенням – до цього я ставлюся критично і навіть самокритично. З приводу Конституції – питання дуже важливе. Сьогоднішній хаос у відносинах між гілками влади – породження недолугих змін від 8 грудня 2004 року. Тому якомога швидше необхідно ухвалити нову редакцію Основного Закону. А це можна зробити швидко і якісно лише на всенародному референдумі. Парламент, навіть наступного скликання, не матиме необхідних 300 голосів для затвердження всіх ключових змін: відновлення необхідних повноважень Президента для ефективного виконання функцій гаранта Конституції, державного суверенітету і територіальної цілісності країни і реформа місцевого самоврядування. Вона полягає у збільшенні повноважень місцевих громад, збільшенні коштів від податків та зборів, які залишатимуться у їхньому розпорядженні.
Без реформи самоврядування Україна не зможе рухатися до європейських стандартів. Через неї пройшли усі колишні країни соцтабору, які недавно стали членами ЄС. Після цього на місцях з полегшенням зітхнули. Їм не треба більше столичного чиновника, який буде вирішувати їхні проблеми – вони мають необхідні ресурси і повноваження. За державою залишаються оборона, зовнішня політика, безпека, загальнонаціональні соціальні стандарти. Це – дієва система, яка втім не передбачає федералізму. Україна повинна залишатися унітарною державою, але з децентралізованою в державному управлінні.
Оці ключові зміни можна забезпечити тільки на референдумі. Тому я прихильник всеукраїнського референдуму. Хай люди висловлять свою думку.
- А коли він може відбутися?
- До виборів точно не відбудеться. Це може бути і одночасно з парламентськими виборами, і після виборів, до кінця цього року.
- Вітчизняна судова система – справжня больова точка на тілі суспільного життя. Чи буде ваша політична сила ініціювати судову реформу в новому парламенті?
- Буде. До кінця року ми зобов’язані ухвалити закони про судоустрій і статус суддів. Внесені Президентом ще до минулого парламенту, вони, на жаль, не мали там перспективи. Ці закони повинні змінити структуру, спосіб затвердження суддівського корпусу та ін. Питання, важливі для кожної простої людини, яка, вимагаючи закону і справедливості, наражається на спротив судової машини. Бо зараз ми всі є свідками деградації судової системи, починаючи від районного суду і завершуючи Конституційним... Є різні судді, які по-різному ставляться до своїх обов’язків. На жаль, політики у багатьох випадках стимулювали розвиток такої судової системи і нині пожинають плоди своїх зусиль. Це – ганебні явища, неможливі в будь-якій європейській демократичній країні, їх треба якомога швидше подолати.
- Ви не приховуєте, що є прихильником вступу України до НАТО. Чому? Чи потрібно це питання виносити на всенародний референдум?
- Я вважаю, що для цього не потрібний референдум, але, думка співвітчизників при цьому, безумовно, повинна враховуватись. Сьогодні бракує правдивої інформації про цю організацію, а стереотипи, нав’язані комуністичною пропагандою, виявилися надзвичайно живучими.
Часи давно змінилися. Сьогодні НАТО – найбільш ефективна система колективної безпеки. Світ нині неспокійний, ми не повинні бути наодинці з різноманітними загрозами.
- І останнє. Сьогодні ви озвучили соціальні ініціативи «Нашої України»: підвищити з 1 січня 2008 року розмір державної допомоги при народженні першої дитини – до 12 тисяч, другої – до 15 тисяч, третьої – до 25 тисяч гривень. Упевнений, люди належно оцінять цей крок. А от опоненти, не виключено, спробують звинуватити у популізмі. Чи є в держави необхідні ресурси для виконання таких програм?
- Звичайно, є! По-перше, простий перерозподіл бюджетних видатків одразу надає додаткові можливості для фінансування пенсій, зарплат і соціальних виплат. По-друге, збільшувати виплати дозволяють можливості вітчизняної економіки. Якщо не буде адміністративного тиску на економіку, буде послаблено податковий тягар, то ці можливості будуть ще більші. Крім того, збільшені виплати стимулюють саму економіку, споживчий попит, дають гроші в торгівлю. Це – двосторонній рух. Тому коли хтось говорить про проїдання, він помиляється.
Наші соціальні стандарти ще далекі від досконалості. Їх, навпаки, треба підвищувати ще багато років, відійти від політики мінімумів, коли великим успіхом вважається збільшення мінімальної зарплати чи пенсії. Ми повинні говорити про розмір середніх зарплат і середніх пенсій по країні. Лише тоді, коли вона буде значно вища за прожитковий мінімум і не буде такої різниці між регіонами, ми зможемо говорити про те, що соціальна політика починає бути далекоглядною, системною і справедливою. Але для цього потрібне бажання. В сьогоднішнього уряду такого бажання не було.
Інтерв'ю вів Петро Зубенко
