Із свободою слова в нашій країні після останніх президентських виборів покращало. Але, так чи інакше, політика зацікавлена у підконтрольності засобів масової інформації, тому відстоювати свободу слова доводиться завжди і на всіх рівнях — як у центральній пресі, так і на місцях. На часі знову передвиборчі баталії, які несуть із собою нові випробування для журналістів. Бути професійними, тобто насамперед — моральними й етичними, в цей нелегкий період закликає колег відома журналістка, телеведуча Ольга Герасим’юк.

Окрім передвиборчих планів кандидата в народні депутати від «НСНУ» пані Герасим’юк на зустрічі з жителями Київщини у Білій Церкві, нам пощастило довідатися про її погляди на значення і роль таких місцевих засобів масової інформації, як наша газета. До вашої уваги нотатки із зустрічі.

Я вважаю, що місцева преса – найважливіша, бо це те, що люди найуважніше читають в регіонах. Важливо знати, що робиться в місті, на сусідній вулиці.

Гадаю, місцевим журналістам дуже непросто, бо якщо ми можемо боротися за свободу слова і долати безліч проблем, то на місцевому рівні деколи робиться хтозна-що, місцеві журналісти захищені менше. Ще й досі є багато проблем із утисками свободи слова, і я пересвідчилася, що провінційних історій часто ніхто й не знає.

На Вашу думку, як це можна змінити?

Дуже важливо, щоб місцеві журналісти утворили між собою корпорацію, також важливим є зв’язок із центральними журналістами, для того, щоби мати підтримку. Це перше завдання нас усіх. А по друге — важливо, щоби люди наполягали на створенні редакційних статутів, які мають бути законом для всіх – для власника, для менеджера, для самого журналіста, і на підставі цього статуту добиватися своїх прав. Я розумію, що це часто може супроводжуватися небезпекою втрати робочого місця, але на жаль, тут іншого виходу немає.

Досить частою проблемою місцевих ЗМІ є те, що протягом багатьох років не змінюються спосіб і принципи їх наповнення. Молоді журналісти не йдуть сюди працювати. На щастя, це не стосується Вишгородської міської й районної газет, але все ж відчувається суттєва різниця між рівнем центральних і місцевих ЗМІ. І вирішенням такої проблеми можуть бути спеціалізовані заходи для підвищення кваліфікації, зв’язок із центральною пресою, як Ви вже зазначали.

Звичайно, цим мають перейматися, насамперед, самі журналісти. Досвідчені фахівці повинні знаходити усі можливості, щоби передавати свій досвід і силу колегам. І треба формувати на місцях такі школи, які б забезпечували цю ділянку роботи. Спілка журналістів мало працює в цьому напрямку. Вона фактично втратила свою силу і значення, це дуже прикро. Я все життя плачу внески в цю спілку і досі не розумію, чим вони займаються, тоді як в інших країнах національна спілка журналістів якраз і є тією організацією, котра об’єднує фахівців.

Тобто інститут є, потрібно просто його реформувати?

Абсолютно вірно. Потрібно змінювати спрямування діяльності СЖУ. Щоб туди пішли журналісти, імена яких усі знають — бо якщо цього не зробити зараз, ми багато втратимо. Хто має інформацію, той виграє світ. А ми легковажимо з цим.

Пані Ольго, цікаво дізнатися, інформаційний простір якої держави Ви бачите хорошим прикладом для наслідування?

Мені важко сказати. Звісно, в країнах продвинутої демократії вільніші дії, хоча за свободу слова постійно триває боротьба і там. Росію я скидаю з рангу одразу, бо якщо існує така імперія, зі свободою слова покінчено.

Важливе існування профспілок — не просто аматорських, а справжніх. Знаю приклад Данії, де деяким газетам по 300 років, і там люди дорожать своїм місцем. Я була свідком кілька років тому ситуації, коли проти власника однієї із таких найстаріших газет постав весь колектив за те, що він у публікації пропагував нацистські висловлювання.

Це той розвиток демократії, до якого нам іще іти і йти. Але, лише відстоюючи свої права, ми можемо примусити рахуватися з нами.

Розмовляла Ярослава Тимошенко