Коли журналіст Володимир Ар’єв потрапив у першу п’ятірку «Самооборони», у кулуарах заговорили про те, чи варто йому з’являтися в кадрі. Адже це скидалося б на політичну агітацію. Коли ж він увійшов у першу десятку мегаблоку демократичних сил (НУНС), то вирішив піти із журналістики, щоб уникнути зайвих пліток. Кажуть, його кандидатуру особисто підтримав Президент. З автором відомого проекту «Закрита зона» ми вели бесіду про ситуацію в медіа на нинішніх виборах та про його політичні амбіції.

– Ваші прогнози щодо ситуації в медіа на нинішніх виборах? Експерти кажуть, що знову буде застосовано брудні технології, буде багато чорного піару.

– Насправді для великої кількості чорного піару часу не буде. Тому особливого креативу чекати не слід. Діятимуть давні прийоми й усе те, що використовувалося в кампанії 2006 року, можливо, з маленькими варіаціями. За нинішніх обставин важко визначити, що є політичною «заказухою». Я не думаю, що агітаційний чи антиагітаційний фільм треба називати політичним замовленням. Це нормальна річ, канал може продавати свій ефір за гроші, питання тільки в одному: щоб на ці канали всі мали однаковий доступ.

– Наскільки це буде реально?

– Це буде реально не всюди. Думаю, що на деяких каналах на кшталт «Інтеру» та «1+1» узагалі не пускатимуть політичну рекламу, яка виходить за межі рекламних роликів. На інших каналах – можливо. Хоча нині джинси стає трохи менше. Найбільші проблеми будуть у регіональних каналів, там застосовуватимуть усі можливі технології. І в новинах, що взагалі не припустимо, і в інший спосіб. Джинса в новинах – чи політична, чи економічна – настільки ж огидна, як і бордель.

– Чи є час на те, щоб з’явились якісь проекти-одноденки?

– Будуть фальшиві тиражі видань. Будуть бойові листки з певними назвами, як і під час минулих виборчих кампаній. Для того щоб запровадити якісну інновацію, потрібен час, нормальна розробка.

– Як би ви охарактеризували політичну рекламу, яка нині звучить на ТБ та радіо. Наскільки вона є етичною?

– Я чув ролик Партії регіонів, там звучить усе те, що було у 2006 році, тільки він став більш «кондовим». Ну не пообіцяєш «швидкого покращення вашого життя» вже сьогодні, бо це відверта брехня. Усі пам’ятають, що покращення життя не відбулося, скоріше, навпаки. Але тепер у цій рекламі звучать якісь безумні радянські терміни, важкі для сприйняття.

– За які риси та за якими критеріями вас вибрали в першу десятку списку?

– Це треба питати в тих, що вибирали. Перед визначенням першої десятки багато людей із «Нашої України», «Народної самооборони» питали в мене, яке б місце я хотів посісти. Але я за місцями не женусь. Для мене питання лише в одному: із чим я туди йду. У мене є чітке завдання для самого себе, що я там хочу зробити. Я сказав: дайте мені лише можливість потім працювати по квоті, а блоку – у Комітеті з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

– І вас як журналіста не цікавить Комітет із питань свободи слова...

– А навіщо?! Там цілком вистачає Андрія Шевченка, він виконує свою роботу. Звичайно, мені ніхто не заважає ініціювати якийсь законопроект. Але мою спеціальність краще використовувати в боротьбі з корупцією. Бо за той час, коли проводив журналістські розслідування, я добре вивчив усі схеми й з допомогою колег-юристів думатиму, як із ними боротися.

– Після оголошення десятки одному з видань ви сказали, що «це схоже на ситуацію у футболі, коли молодому гравцеві дають можливість продемонструвати свої якості та вміння». Як і в яких напрямках демонструватимете свої вміння?

– У мене є низка пропозицій щодо того, як насправді здійснити певні антикорупційні кроки. Я не хочу про них зараз розповідати, бо можуть украсти чи певні сили зроблять усе, щоб їх не було втілено. Я збираюся не просто тихесенько просувати законопроекти, а використати європейський досвід підтримки проектів населенням. Тобто публічно обговорювати пропозиції через пресу, а потім організовувати людей на підтримку цих законопроектів. От як нині робить Микола Катеринчук – закликає підтримати його Податковий кодекс. Також я хочу працювати зі скаргами людей. Хочу шляхом депутатських звернень, запитів довбати конкретних людей, які заважають простим громадянам жити. Слід серйозно зайнятися питаннями корупції в судах, у Міністерстві внутрішніх справ, запровадження системи, яка б повністю контролювала певних посадових осіб.

– Ви «за» чи «проти» депутатської недоторканності?

– Я проти. Голосуватиму за її зняття. Депутат такий самий громадянин, як і всі інші. Якщо він скоїв злочин, то має бути покараний.

– Вашу кандидатуру особисто підтримував Віктор Ющенко...

– Я не лізу до Президента, бо в нього вистачає справ. А щоб просто потрапити на очі – це не мій стиль. Тому, якщо він сам оцінив мою роботу, мені приємно це чути.

– Чи підтримуватимете ви його ініціативу провести референдум щодо Конституції?

– Ну якщо це будуть нормальні зміни, то чому б і ні?! Я просто їх іще не бачив. Президент знає, що я й до нього можу ставитися критично або схвально. Але це нормально. Якщо вони знають, що я такий, і запросили мене в першу десятку, то вони погоджуються із цим.

– Наша Конституція дійсно потребує змін?

– Треба виписати розподіл повноважень у судовій і правоохоронній системах. Також відповідальність і можливість відкликання посадовців будь-якого рівня. Те, що сьогодні треба переписувати Конституцію, – безсумнівний факт. Адже писалася вона колись рукою Кучми на коліні Мороза. Конституція – це угода між державою й народом, народ наймає державу на роботу.

– Нині знову заговорили про створення двопалатного парламенту. Наскільки це потрібно?

– Поки що це не потрібно. Якщо це приведе до скорочення апарату чиновників, які є в парламенті, можливо, і доцільно. Для людей це великої ролі не відіграватиме. Їм що 450, що 250. Адже сьогодні, коли згадують Верховну Раду, усі починають голосно матюкатися. Тому хай краще депутат має більше роботи й представляє більшу частину населення.

– На базі блоку створюватимуть нову партію. Чи будете ви в цій партії? Адже ви зазначали, що в політиці не плануєте довго затримуватися.

– Залишитися в політиці – це не моя ідея фікс. Я прагну зробити певні речі, а потім, може, піти. Я люблю журналістику й нині з великим сумом іду з неї. Єдина партія потрібна, але, чесно кажучи, мені не хочеться вступати в партію. Мені хочеться лишатися позапартійним.

– Що довелося поставити на ваги заради політики й наскільки довго ви обдумували цей крок?

– Досить довго. Остаточне рішення приймав два тижні. А на ваги довелося поставити «Закриту зону». Фактично я від неї відмовляюся. Це як дитина, яка виросла і з якою треба розставатися.

– А що буде з колективом?

– Ми думаємо про новий проект журналістських розслідувань.

Я хочу залишити після себе працюючий колектив. Команда «Закритої зони» без роботи не залишиться. Після мого переходу в політику проект очолить моя дружина Наталка Фіцич, з якою ми є співвласниками «Закритої зони».

– Розкажіть про співпрацю з телеканалом «Інтер». Що це будуть за програми?

– Ми почали співпрацю з документальних фільмів, нині робимо для нього два фільми, потім подивимося, як усе розвиватиметься далі.

– Чому ви вирішили все-таки відійти від журналістики, а не поєднувати її з політикою, як це робить Ольга Герасим’юк?

– У неї трохи інша тематика. Моя журналістська робота пов’язана з розслідуваннями політичного, корупційного характеру. Не хочу, щоб казали, що я якісь речі лобіюю. Єдине, чого не можу себе позбавити, – знімати документальні фільми. Але це буде творча робота.

– Не боїтеся в політиці загубити імідж, який здобули в журналістиці?

– Це вже залежатиме від мене, від моїх учинків. Спробую. Цілком передбачаю, що повернуся в журналістику, адже це є справою мого життя. Чесно кажучи, сьогодні наша політика – велике кодло. Трохи страшно йти в цей серпентарій. Але я роблю це свідомо, хочу бути там змієловом.